На твій край світу
Знаєш, бувають миті, коли ти є ‒
Просто в одному світі зі мною твоє
Рідне обличчя, насуплене, як завжди,
Хай там скільки між нами землі і води.
Ти виринаєш нізвідки. Туди ж і йдеш,
Ледве відчутним тремтінням останніх меж
Ти відбираєш частини душі в думки
І залишаєш незмінно мене таким.
Ти повертаєш спогади і сліди,
Що хоч у пам’яті лишаться назавжди.
Спи зі свого краю світу. Моя вина
в тому, що ти постаєш у нестерпних снах,
В тому, що ти ідеш по вуглинах мостів,
хоч і не хочеш сама. Як би я не хотів,
Я не брехатиму, ніби нестерпно болить,
Та у цих снах спалахує кожна мить:
Все, що минало і все, що у нас було;
Все, що тікало і все, що ставало злом;
Все, що боліло і все, що чекала ти;
Все, що хотіли зробити і досягти;
Все, про що ми мовчали і що несли;
Всі, ким ми так і не стали і що не пройшли;
Все, що ламало і все, що давало сил;
Що я робив і чекав, втрачав і просив;
Кожен порожній вечір німих розмов;
Кожна предтеча, яка приведе нас знов
До мовчазного прощання в вогні зими,
І до весни, де ми будемо не як “ми”;
Кожна миттєвість поруч, що так пече;
Кожен твій дотик і порух твоїх плечей;
Кожне правдиве слово, що жалить знов;
Кожна розмова пошепки перед сном;
Кожна спокута голосом замість справ;
Кожна секунда, коли я тебе вдихав;
Кожна надмірна плата і кожен збіг;
Кожна нечутна клятва сплячій тобі;
Кожне надривне зусилля втримати все;
Руки, що ми опустили, втравтивши сенс;
Кожна краплина води, що між нами тече;
Кожна хвилина, в яку ми не вірили ще;
Кожен останній теплий осінній дощ;
Кожне повстання і кожна з фальшивих прощ;
Кожен порив, забувши мету, іти ‒
Поки це в моїй пам'яті, тут і ти.
Все, що ми просто викинули із душ,
Виділивши з найскладніших доріг просту.
Все, що і досі будить мене і несе.
Все, що було і не буде. Усе. Усе.
© Ніколассон
#Ніколассон #Nikolasson #вірші
